Історія семінаріїї

Львівська Духовна Семінарія сягає своєю традицією 1703 року, коли було створено Катедральну Семінарію у Львові. У 1783 році австрійський ряд утворив у Львові так звану Генеральну Семінарію для всіх галицьких дієцезій. Семінарія знаходилась в приміщенні бувшого монастиря Кармелітанок Тшевічкових у Львові (пізніше Осолінеум, сьогодні Бібліотека ім. Стефаника).

У 1814 році Львівська семінарія відокремилась від Генеральної Семінарії. Новим місцем для семінарії було обрано будівлі бувшого монастиря Кармелітанок Босих.
До II світової війни інтелектуальна формація семінаристів відбувалась на Факультеті Богослов’я, Університету Яна Казимира у Львові. Протягом II світової війни Семінарія та Факультет Богослов’я змушені були підпільно вести працю. В 1945 р. Львівську Духовну Семінарію було перенесено до Кальварії Зебжидовської. Більшість викладачів були з Університету Яна Казимира. У 1950 р. семінарію було ліквідовано, а семінаристи котрі на той час залишались в семінарії перевелись до інших семінарій – Краківської, Ченстоховської, Краківської та до Опольської.

Призначення в січні 1991 р., о. єпископа Мар’яна Яворського, апостольського адміністратора в Любачові, львівським митрополитом поставила перед ним нове завдання. Ними були не лише відбудова зруйнованих структур Церкви у Львові, але й запевнення священиків для архідієцезії що відроджувалась.

Історичні будівлі Семінарії у Львові (до якої в червні 1945 року був прийнятий семінарист Мар’ян Яворський) до дня сьогоднішнього не повернено. Семінарія поновила діяльність лише 5 років пізніше - 12 грудня 1996 р.  Це стало можливим завдяки купівлі знищених будівель санаторного комплексу в Брюховичах неподалік Львова. Одразу ж розпочато ремонт закуплених будівель, та формаційно-дидактичну роботу.

* * * * *

Ікона Матері Божої Неустанної Помочі із Львівської духовної семінарії

Минуле і сьогодення

Ікона матері Божої Неустанної Помочі, яка знаходиться в каплиці духовної семінарії латинського обряду у Львові, у Брюховичах, з’явилась в ній 1900 року. Історія цієї столітньої ікони настільки багата, що заслуговує особливої уваги. Цього ж таки 1900 року єпископ Юзеф Вебер [1] замовив в Римі в отців редемптористів ікону Матері Божої Неустанної Помочі. Автор копії – римський художник Джованні Бурхард. Це підтверджує запис на зворотньому боці ікони. З латинської мови українською його можна перекласти так.

Львів
Матей Раус. Чин Найсвятішого Ізбавителя.
Генеральний ігумен і Вищий ректор.
Вважаємо цей образ Пресвятої Діви Марії достовірним і свідчимо, що він – точна копія того самого старого, славного чудами першообразу Неустанної Помочі, якому протягом років поклонялися в костелі о. Матея римському (кварталі) Мерулана, а сьогодні в іншому – костелі о. Альфонса Лігуорі Еквіліні і який Найпревелебніша Ватиканська капітула коронувала золотою короною.
Як підтверження цього
Рим, у нашому Колегіумі Найсвятішого Ізбавителя й на славу о. Альфонса.
Дня 6 місяця грудня р. 1900
За заступництвом Найпревелебнішого генерального Ігумена о. Франциска Ройс, редемпторист, а № 2396 (копія) освячена Його Святістю Папою Левом ХІІІ і додана до чудотворної ікони.

Як тільки ікону привезли до Львова, ініціатор цієї справи, ректор семінарії, о. єп. Ю. Вебер помістив її в головному вівтарі каплиці духовної семінарії латинською обряду по вулиці Чарницького, 30. Треба зауважити, що розташована всередині семінарії каплиця була призначена для кліру. Семінарії також належав колишній костел кармелітів, заснований батьками короля Яна ІІ Собеського. З головного вівтаря ікону Матері Божої зняв єпископ Владислав Бандурський [2] – суфраган львівський і наступний ректор семінарії. Він помістив її над амвоною, а замість неї в головному вівтарі встановив ікону Матері Божої Ченстоховської. Так було доти, доки не змінився ректор. Коли ж ним став о. Болеслав Твардовський [3], згодом митрополит львівський, ікона повернулась на своє попереднє місце.
Треба сказати, що о. Б. Твардовський був великим шанувальником Матері Божої Неустанної Помочі. Він сам видавав брошури, які містили історію ікони, римську молитву й інші молитви. За час його перебування на посаді ректора, а пізніше – душпастиря архідієцезії виникає і посилюється культ ікони, особливо серед семінаристів, а також – і серед вірних архідієцізії. Підтвердження цього – коронація М.Б. Неустанної Помочі, яку здійснив архієпископ Болеслав Твардовський 30.10.1927 року (це була, однак коронація єпископською, а не папською короною). В урочистості брали участь члени львівської капітули, професори теологічного відділу Львівського Університету Яна Казиміра й вірні.

Про існування культу свідчили численні пожертви й титул, яким величали семінаристи Матір Божу. У семінарії її називали “Пані і матір семінарії”. Згадуючи роки, проведені в семінарії, її випускник о. Станіслав Турковський стверджує: “Перед Матір’ю Божою, яку називали “Пані і матір семінарії”, вимолено і стверджено не одне священицьке покликання”[4].

Інший випускник, о. Міхал Бахан, згадує про семінарські роки: “У семінарійні каплиці на вівтарі єпископ помістив ікону Матері Божої Неустанної Помічі, до якої, як усі ми бачили, він ставився дуже побожно. Сталося так, що один із семінаристів, квестор, після повернення з Поділля захворів на тиф і не було надії на його одужання. Тоді ми почали новенну, і наш брат майже дивом одужав, а біля ікони з’явилася перше скромне пожертвування, на яке ми відтоді дивилися зі справжнім зворушенням. Сьогодні навколо коронованої згодом о. архієпископом ікони Матері Божої Неустанної Помочі, Заступниці семінаристів – ціла герлянда пожертвуваннь”[5].

З початком ІІ світової війни, зважаючи на непевність становища, культ Божої Матері посилився ще більше. Спочатку семінаристи разом зі священиками залишалися в будинку семінарії. 01.11.1939 року він став державною власністю. Радянське керівництво створило в ньому Дім студентів-медиків. Остаточно семінаристи попрощалися зі своїм домом у грудні 1939 року. Тоді ікону Матері Божої Неустанної Помочі було перенесено до семінарського костелу. Саме тут з 20.09.1939 по 21.09.1945 р. отримав священицьке рукоположення 51 семінарист 6. 8 з них висвятив, архиєпископ Б. Твардовський, 43 єпископ Є. Базяк. У Кафедральному соборі єпископ Є. Базяк висвятив 26 випускників львівської семінарії, 4 семінариста були рокоположені за межами Львова. Останній семінарист, який навчався у Львові, о. Казимір Голонський, був висвячений у Кальварії Зебжидовський 25.11. 1945 року.

Семінарія за рішенням влади була розформована. Однак, завдяки героїчним особистостям, ректорові воєнних часів о. проф. Станіславу Франклю й віце-ректорові, о. д-ру Станіславу Бізуні, семінарія продовжувала таємно готувати до священства. Тимчасовий притулок вона знайшла в монастирі сестер Францисканок. Родини Марії, у монастирі отців (змартвихвстанців) по вул. Пекарській і в плебанії при костелі, о. Марії Магдалини. Кілька семінаристів мешкали на квартирах .

Варто на хвилину звернути увагу на особу о. ректора С. Франкля. 27.01.1942 р. за свою священицьку діяльність він був заарештований німецькою владою. Гітлерівці кинули його до в’язниці, де він захворів на тиф. 13.04. 1943 року вояки Армії Крайової визволили священика з тюремного шпиталю. До кінця життя він переховувався в монастирі отці в реформатів по вул. Л. Янівській, 66. Помер в ніч з 25 на 26.06.1944 року. Брат о. Станіслава, Єдвард Франкль, вранці наступного дня повідомив про це о. віце-ректора Станіслава Бізуню, з яким і зайнявся організацією похорону. Вони ж і виконали останню волю покійного, записану в заповіті, який був схований за іконою Матері Божої Неустанної Помочі в семінарійному костелі. О. С.Франкль був похований на янівському цвинтарі як Ян Глінський.

У жовтні 1945 року семінарію евакуювали до Кальварії Зебжидовської, костел закрили. Ікона перейшла до наступника покійного архієп. Б. Твардовського – о. архієп. Євгенія Базяки. Архієпископ змушений був згідно з наказом влади залишити Палац єпископів (25.08.1945 р.) і оселився в отців францисканців по вул. Курковій. Архієп. Є.Базяк залишив архідієцезію 26.04.1946 року. Пробираючись через Медику, Перемешль, він прямував до Любачова (це та частина львівської архідієцезії, яка відійшла до Польщі). 25.05.1946 року він перейшов до львівської семінарії в Кальварії Зебжидовський.7 Її вихователі й семінаристи радо привітали не тільки архієпископа, а й Ікону Матері Божої Неустанної Помочі. Було зрозуміло, що Кальварія не може бути постійним місцем перебування семінарії. Багато хто розраховував на повернення до Львова. Однак сталось по-іншому. 26.09.1950 р. о. архієпископ Є. Базяк був примушений владою ПНР ліквідувати духовну семінарію. Завдяки доброзичливим єпископам семінаристів прийняли до інших семінарій: у Ченстохові (11), Кракові (3), Перемешлі (17), Тарнові (7) і Любліні (7).

До кожної з них семінаристи забрали з собою якусь “частку” львівської семінарії. До Краківської семінарії перейшла ікона Матері Божої Неустанної Помочі, де знайшла собі місце на бічній стіні каплиці в будинку по вул. Підзамче, 8. Але й це місце не стало постійним для неї. Краківстка вища духовна семінарія в 1954 році отримала інший будинок, по вул. Липневого маніфесту, 4 ( після ліквідації нижчої духовної семінарії). Після його ремонту в партері каплиці помістили ікону Матері Божої Неустанної Помочі. Каплиця була оформлена по сучасному, тому раму ікони було змінено так, щоб вона гармонійно доповнювала цілісність композиції. Тут вірні вшановували ікону Матері Божої Неустанної Помочі до 1988 року, тобто – до закриття каплиці.

З перебуванням ікони в каплиці по вул. Липневого маніфесту пов’язана важлива подія. У 1962 році тодішня влада прийняла постанову про передачу будинку семінарії для потреб академічного дому Вищої педагогічної школи. Ситуація була вкрай напружена. Представники духовенства вели переговори з владою. Тодішній голова архідієцезії архієпископ Кароль Войтила 01.10.1962 р. зібрав у каплиці, де знаходився образ Матері Божої Неустанної Помочі, всю семінарійну громаду і віддав семінарію під материнську опіку Богородиці. Перед зібраними семінаристами, наставниками, священиками митрополит краківський прочитав власноручно складний Акт архієпископського віддання духовної семінарії у Кракові Пресвятій Діві Марії.

 

Акт архієпископського віддання Краківської духовної семінарії

 

Пресвятій Діві Марії [8]
Стаємо перед Тобою, Мати Христова, Королево Польщі, щоб віддати у Твої пресвяті руки нашу духовну семінарію.
Вона для нас усіх – дорогоцінний скарб. Десятки років тут виховувались і розвивались священицькі покликання. Тут, у храмі Господнім, вони готувалися до праці душпастиря і щороку вирушали у всі парафії нашої стародавньої архідієцізії.
Духовна семінарія – їхня школа і родинний дім, де вони починали нове життя, де творили з себе нових людей, на зразок Свого Сина. Коли ж вони достатньо придивлялись до Його образу, то вони через рукоположення брали особливу участь в священстві Ісуса Христа.
І це – найголовніше завдання цієї семінарії, це справа, яка згуртовує всіх – єпископів, священиків і вірних, найважливіша справа в житті Церкви, справа Божа.
І саме цю справу ми сьогодні повністю віддаємо в Твої материнські руки.
Візьми її Сама, о, Мати, і займайся нею, користуючись всіма нами. Вважай своєю власністю краківську семінарією, яку ми сьогодні урочисто Тобі віддаємо: всіх священиків, наставників, професорів, семінаристів усіх курсів, сестер-монахинь і працівників-мирян.
Ми вважатимемо доказом Твоєї великої ласки, що Ти визнаєш нас за своїх, що не відвернеш свій материнський погляд від спрямованих на благо семінарії наших починань і постійно підтримуватимеш нас у їх здійсненні, пам’ятаючи про те, що ми себе віддали і довірили Тобі.
О Мати, сьогодні ми хочемо довірити і віддати Тобі у власність не тільки людей, а й усе те, з чого складається наша семінарія, бо все це необхідно для її існування і діяльність.
Візьми під Свою опіку наші будинки, а в них, - кожне приміщення: чи це буде аудиторія, чи кімната для розмов, трапезна чи житлова кімната.
Особливо опікуйся нашою каплицею, де в Іпостасі Євхаристійного Хліба перебуває Твій Син, а наш Ізбавитель і Вчитель.
О Мати, весь час дякуй Йому за те, що Він щодня годує наші душі водночас пильнуючи, щоб ніщо не осквернило Його найсвятішої присутності серед нас. Сьогодні ми прагнемо віддати в Твої руки нашу семінарію не тільки в її теперішньому стані, не тільки її сучасність, але також і майбутнє.
Просимо Тебе, щоб наша семінарія, переживши всі труднощі, продовжувала своє існування і постійно розвивалась.
Просимо, щоб ніхто і ніколи не зміг спотворити істинність Божественного вчення і святість священицького покликання.
І якщо, особливо – сьогодні ми носимо всі ці скарби, в “крихких посудинах”, нехай Твої пресвяті руки збережуть їх у безпеці і недоторканості.
Ти одна можеш зробити так, що наша семінарія витримає усі протистояння і завжди служитиме справі побудови Царства Сина Твого на славу Пресвятій Трійці.
Амінь.
Маріє, Королево Польщі, я з Тобою, пам’ятаю, пильную.

***

Завдяки молитві і заступництву Матері Божої семінарію вдалось зберегти, за винятком третього поверху, що деякий час, до 1979 р., був гуртожитком Вищої педагогічної школи.

У вісімдесятих роках розпочалася розбудова семінарії по вул. Липневого Маніфесту: було збудовано нову каплицю Святого Хреста, а колишню перебудовано на трапезну. У так званому “старому будинкові” було зробили нову каплицю Матері Божої Неустанної Помочі. Ці зміни були добрим приводом, щоб віддати ікону керуючому апостольської адміністрації в Любачові – о. єп. Мар’янові Яворському. На місці львівської ікони Матері Божої Неустанної Помочі в новій семінарійній каплиці повісила її копію, яку подарував о. єп. М. Яворський. Це дало можливість й далі поклонятися іконі Матері Божої Неустанної Помочі Краківській духовній семінарії.

Львівська “Пані і Мати семінарії” продовжувала далі свою подорож. Ікона потрапила до курії в Любачові. Потім Єпископ Адміністратор передав її до Любліна де у 1983 р. почала діяти духовна семінарія для адміністрації в Любачові. У 1992 р., після нового адміністративного поділу дієцезій в Польщі, семінарія перейшла у власність Замойсько-Любачовської дієцезії. 26 вересня 1999 р. ікона Матері Божої Неустанної Помочі повернулася до Львова, і її помістили в семінарійній каплиці Львівської духовної семінарії. Тут Матір Божу Неустанної Помочі, як і колись, вшановують львівські семінаристи, і, як і колись, вони називають Марію “Пані і Матір семінарії”.

Історія ікони свідчить, про те що не тільки люди переживали трагедію, залишаючи власні домівки, рідні місця, – така ж доля спіткала і предмети релігійного культу. Львівська семінарійна Матір Божа повернулася на своє місце. Важливе. однак, те, що її роль ніколи не змінювалася. Біля її ніг виховувались семінаристи: львівські, краківські, любачовські, замойсько-любачовські. Завжди, де б тільки не була Ікона Матері Божої, біля Її ніг дозрівали рішення молодих людей присвятити себе священицькому служінню. Звичайно, Матір Божа Неустанної Помочі допомагала приймати не тільки ці, а й багатьох інших рішень, з якими кожній людині доводиться зіткатись на своїй життєвій дорозі. Добре те, що Матір Божа, привезена 1900 р. до Львова для львівської семінарії, знову тут, на своєму, належному їй місці. Добре, що під Її материнською опікою готуються до душпастирської праці семінаристи Львівської архідієцезії і Луцької дієцезії.

26 червня 2001 року перед іконою після багатьох років молився Святіший Отець Іван Павло ІІ. Коли кардинал Мар’ян Яворський у своїй короткій промові згадав про образ Матері Божої, Папа подивився на ікону. Що думав в цей момент – залишається таємницею. Сорок років тому перед цим образом він разом із краківським духовенством переживав за долю Краківської семінарії. 26 червня разом із Львівською духовною семінарією Святіший Отець міг подякувати Господу Богу за те, що ця семінарія знову діє. Подякувати за те, що вона має таку Матір.

І нехай після всіх подорожей це місце – каплиця Львівської семінарії, в Брюховичах – стане останнім місцем мандрівки Матері Божої в Її чудотворній іконі. Хоча можливо, колись вона ще повернеться на своє перше місце – до семінарійної каплиці з фресками Яна Росена, туди, де Її вперше назвали “Пані і Матір семінарії”.

Ця коротка історія свідчить, що всюди, куди потрапляла Мати Божа в своїй чудотворній іконі, вона завжди була “Пані і Матір семінарії”.

 

Місця, де вшановували Матір Божу Неустанної Помочі:

 

1900-1906 рр. – головний вівтар семінарійної каплиці.

1906-1918 рр. – стіна над амвонкою в семінарійній каплиці.

1918-1940 рр. – головний вівтар семінарійної каплиці.

1940-1945 рр. – семінарійний костел.

1945-1946 рр. – монастир отців Францисканців по вул. Курковій у Львові.

1946-1950 рр. – каплиця Львівської духовної семінарії в Кальварії Зебжидовській.

1950-1954 рр. – Краківська духовна семінарія, будинок по вул. Підзамче, 8.

1954-1988 рр. – Краківська духовна семінарія будинок по вул. Липневого маніфесту, 4.

1988-1999 рр. – Любачов, Люблін

26 вересня 1999 р. – повернення до Львова, до каплиці Львівської духовної семінарії.

26 червня 2001 р. – в семінарійній каплиці перед іконою молився Папа Іван Павло ІІ.



1 – Юзеф Вебер – народився в 1846 р., висвячений 1873 р. Після висвячення – вікарій у парафії о. Мартина у Львові. У 1875 р. переведений вікарієм до Кафедрального Собору. 1876 р. –призначений префектом з навчальної роботи. Згодом працює в семінарії духовним отцем. 29.12. 1895 р. консекрований на єпископа-помічничника. З 1897 р. – ректор семінарії. 15.04.1901 р. як єпископ-помічник удостоєний честі стати архієпископом. Сповідник сестер Боромеушок, Кларисок вічної адорації, Бенедиктинок латинського обряду, референт консисторії. У1905 р. залишив архідієцезію. Вступає до чину отців Змартвихвстанців. Спочатку перебуває в Римі, згодом виїжджає до США. Помер 24.04.1918 р. в Чикаго (Інформація вказана відповідно схематизму Львівської архідієцезії років 1865-76, 1881, 1887, 1895, 1887, 1902, 1920, 2000).

2 – Бандурський Владислав; нар. 25.05.1865 р. в Сокалі. Навчався в Університеті Яна Казиміра у Львові і в Університеті св. Григорія у Римі. Секретар кард. Пузини. Консекрований на єпископа помічника у Львові 30.12.1906 року. Ректор семінарії. Генеральний вікарій Бл. архієпископа Ю. Більчевського. Чудовий проповідник. Напочатку І Світової війни залишив Львів і виїхав до Відня. Після війни відмовився від посади суфрагана у Львові. Домагався звання польового єпископа. З 1920 року, як капелан збройних сил в Центральній Литві мав резиденцію у Вільно. Помер у Вільно 6.03. 1932 року. (Інформація з видань: Словник польських католицьких теологів 1918-1981. Під редакцією о. Л. Гжебеня – Варшава: АТК, 1983; т. 5; Схематизм Львівської архідієцізії. – Видавництво бл. Якуба Стрем’є, 2000.)

3 – Твардовський Болеслав: Народився 18.11.1864 р. у Львові. Навчався в Університеті Яна Казиміра у Львові і в Університеті св. Григорія в Римі. Після повернення – префект семінарії, канцлер консисторії. У 1902-1918 рр. парох у Тернополі. Відзначився як будіничий костелів і каплиць. Як тернопільський, парох збуду костел, де в головному вівтарі у день освячення 11.10.1908 р. помістив ікону Матері Божої Неустанної Помочі, яку сестри Юзефітки в 1904 р. привезли із Франції до Тернополя. 06.05.1918 р., призначений до митрополичої капітули, повернувся до Львова. 14.09.1919 р. номінований львівським єпископом-помічничником. Призначений ректором семінарії. Після смерті архієп. Ю. Більчевського – вікарій капітули, а з 03.08.1923 р. – митрополит львівський. У 1930 році скликав Синод. Помер 22.11.1944 року. (Інформація з видань: А. Мединський о. Архієпископ д-р Болеслав Твардовський (1886-1936). – Львів: Бібліотека релігійна, 1936; Словник польських католицьких теологів 1918-1981. Під редакцією о. Л. Гжебеня – Варшава: АТК, 1983;Схематизм Львівської архідієцізії. – Видавництво бл. Якуба Стрем’є, 2000; Т. Кукіз. Мадонни провінцій та інші сакральні ікони з окраїн архидієцезії вроцлавської і дієцезії легніцької. – Варшава: Видавнича спілка “Wspolnota Polska”, 1991.)

4 – о. С. Вуйцик, о. Інфулат д-р Станіслав Турковський. Львівський душпастир в Нижній Селізії. – Вроцлав, 1999. с. 78.
5 – о. М. Банах. Коли я був семінаристом. о. Архієпископ д-р Болеслав Твардовський (1886- 1936). – Львів: Бібліотека релігійна, 1936.
6 – Відомості про висвячення цього періоду подаємо за виданням: о. С. Бізунь Історія, позначена хрестом, із передмовою о. Ю. Волчанського. – Люблін, 1994.
7 – Пор. о. В. Шетельницький, Архієпископ – вигнанець Євген Базяк, митрополит львівський. – Краків, 1989; с. 102, 172-173. о. С. Бізунь, Історія позначена хрестом. с. 210-211.
8 – За виданням: Молитовник семінариста – Краків, 1994; с. 41-43.

Література:

1. о. М. Банах. Коли я був семінаристом. о. Архієпископ д-р Болеслав Твардовський (1886- 1936) – Львів: Бібліотека релігійна, 1936.
2. о. С. Бізунь. Історія, позначена хрестом, із передмовою о. Ю. Волчанського – Люблін, 1994.
3. о. С. Вуйцик, о. Інфулат д-р Станіслав Турковський. Львівський душпастир в Нижній Селізії – Вроцлав, 1999.
4. Т. Кукіз. Мадонни провінцій та інші сакральні ікони з окраїн архидієцезії вроцлавської і дієцезії легніцької – Варшава: Видавнича спілка “Wspolnota Polska”, 1991.
5. А. Мединський о. Архієпископ д-р Болеслав Твардовський (1886-1936) – Львів: Бібліотека релігійна, 1936.
6. С. Рахвал. о. Єпископ д-р Владислав Бандурський. Зразок священика-поляка – Львів, 1913.
7. о. В. Шетельницький. Архієпископ – вигнанець Євген Базяк, митрополит львівський – Краків, 1989.
8. о. В. Шетельницький. Забутий львівський герой о. Станіслав Франкль. Репринтне видання дієцезійного видавництва в Сандомирі – Рим, 1983.
9. Історичний нарис ікони Матері Божої Неустанної Помочі в Духовній семінарії в Кракові – Машинопис Краківської Вищої Духовної Семінарії.
10. Молитовник семінариста – Краків, 1994.
11. Словник польських католицьких теологів 1918-1981. Під редакцією о. Л. Гжебеня – Варшава: АТК, 1983.
12. Схематизм Львівської архідієцізії – Видавництво бл. Якуба Стрем’є, 2000

о. Яцек Валігура

 

 
Пастирі Архидієцезії

Його Преосвященство
Мечислав Мокшицький
Архієпископ Митрополит
Львівський
* * *
Його Еміненція
Архієпископ
Мар’ян Кардинал
Яворський

* * *
Його Преосвященство
Єпископ Леон Малий

 
Часопис

 
В обєктиві
4.jpg